Типова сцена така. Ви стоїте біля драмтеатру на вулиці Незалежності, 42, або їдете тими десятьма хвилинами автобусом до Тисмениці й з колонки чуєте «Золотаву осінь». Ім’я Богдан Сташків спливає уривками: «співак з області», «народний артист», «той, що щось ставив у Тисмениці». Рідко хто складає ці шматки в одну історію.
Помилка тут проста й дуже поширена. Людину зводять або до хіта в телефоні, або до короткого рядка в новині за жовтень 2024-го. Між цими двома полюсами зникає те, що франківцю варто знати першим: де він працював, кого вчив співати і які двері в нашому краї після нього лишилися відчиненими.
Нижче ми збираємо саме цей маршрут — від Будинку культури в Тисмениці до сцени театру імені Франка — і дивимося, що з нього лишилося в камені, у піснях і в людях.
Хто він був для міста
Богдан Сташків народився 21 серпня 1957 року в селі Дички на Рогатинщині, у багатодітній сім’ї. Жив і працював переважно в Тисмениці — містечку за кілька зупинок від Франківська. Для обласного центру це не «далеке село», а спільний культурний круг: ті самі концерти, ті самі діти на сцені, той самий зал на Незалежності.
У Тисмениці він був не гостем зі столиці. Працював директором Будинку культури, потім завідувачем відділу культури району. Паралельно співав. Саме ця подвійна роль — чиновник культури вдень і виконавець увечері — і зробила його «своїм» для тисменичан і впізнаваним для франківців, які їздили на його вечори.
Важливо. У довідниках і пошуку трапляється ще один Богдан Сташків — педагог і правник з іншої області. Мова тут про Богдана Михайловича зі села Дички: естрадного співака, заслуженого і народного артиста України, похованого в Тисмениці.
19 серпня 2007 року ювілейний концерт відбувся саме в Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі імені Івана Франка. Для міста це була не «гастроль зірки», а вечір земляка, якого вже знали з районних сцен і з пісень на радіо.
Основні етапи і справи
Шлях був не з телевізійної біографії. Спершу робота на підприємстві, потім дім культури, відділ культури, сцена. Освіту здобув у Рівненському інституті культури й на юридичному факультеті Львівського університету. Спів не витіснив адміністративну працю: він тримав обидва береги.
У 1989 році виграв гран-прі міжнародного конкурсу вокалістів у Нідерландах. Далі були гастролі Європою, Канадою й США. Орден «За заслуги» III ступеня й низка церковних відзнак стоять у переліку нагород. У 2006-му отримав медаль міністра оборони за благодійну миротворчу місію в Косово.
Фестиваль і місцева сцена
У 2001 році започаткував дитячий конкурс-фестиваль «Захід — XXI століття», став його директором і меценатом. За даними Золотого фонду української естради, при мистецькій агенції «Захід-шоу» працювала вокальна студія приблизно на тридцять дітей, а в Тисмениці за його кошти з’явилися спортивні майданчики.
Пісні, які досі ставлять у плеєр, прості за інтонацією і добре лягають на побут: «Золотава осінь», «Причарувала», «Тільки ти», «Я одинокий», «Реквієм». У 2012-му був окремий вечір «Душі криниця» до 55-річчя. Це не столичний глянець, а той тип естради, який у залі на Незалежності слухають без перекладу.
Коротко. Адміністратор культури в Тисмениці, народний артист, засновник дитячого фестивалю, меценат храмів і майданчиків, організатор зборів для війська з 2014 року.
Люди, яких він змінив
Найлегше назвати гучні прізвища. У різні роки учасниками фестивалю «Захід — XXI століття» були Тіна Кароль, Віталій Козловський, Ірина Лончина. Це факт з відкритих біографічних довідок. Важливіша, однак, інша ланка: діти зі студії в Тисмениці, колеги з районного будинку культури, хористи, яких він виводив на обласну сцену.
З 2014 року давав благодійні концерти для військових, хворих дітей, людей з інвалідністю. В актовій залі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу пройшов його вечір «Вірю в ЗСУ». Університет тоді зафіксував, що після Різдва це був уже сімнадцятий такий виступ команди Сташківа, а зібрані кошти йшли на потреби армії.
Найсильніше заперечення проти «локальної» оптики звучить так: він народний артист України, гастролював за океаном, тож Франківськ тут ні при чому. Відповідь у календарі виступів. Ювілей 2007-го почався в театрі на Незалежності, далі був Палац «Україна» в Києві. Філармонія, університет, районні зали — це не додаток до біографії, а її каркас. Без Тисмениці й Франківська залишається лише титул.
Спадщина в камені й словах
У Тисмениці він своїм коштом збудував каплицю Спасіння Христового і допомагав реставрувати храми на Прикарпатті. Там само лишилися спортивні майданчики для дітей, молоді й ветеранів. Це не меморіальна табличка в центрі Франківська, а речі, якими користуються щодня.
У жовтні 2024 року Богдан Сташків загинув в автотрощі на дорозі Нижні Ворота — Воловець — Міжгір’я на Закарпатті. Разом з ним загинув пасажир Роман Шпук, франківець 1965 року народження. Прощання 9 жовтня відбулося в храмі святого Архистратига Михаїла в Тисмениці. Поховали співака там само.
- Будинок культури й відділ культури Тисмениці — місце щоденної роботи.
- Драмтеатр на Незалежності, 42 — сцена ювілею 2007 року.
- Каплиця Спасіння Христового і спортивні майданчики в Тисмениці.
- Фестиваль «Захід — XXI століття» і вокальна студія «Захід-шоу».
- Народний дім Тисмениці, де в грудні 2025-го вже був вечір пам’яті.
Список короткий навмисно. Він показує не «всеукраїнський масштаб», а адреси, які можна проїхати за пів дня: Дички, Тисмениця, вулиця Незалежності у Франківську.
Приклад. Правильно пройдений шлях у цій темі виглядає так: почули пісню — дізналися, що людина тримала районну культуру — подивилися, що лишилося в Тисмениці — і лише тоді ставили «народного артиста» в кінець, а не на початок.
Відкритим лишається не факт біографії, а те, як ви самі тримаєте цю пам’ять. Місто може обійтися без нової таблички на фасаді театру. Може й не обійтися, якщо для вас Сташків — частина вуличного маршруту, а не рядок у некролозі.
Критерій простий. Якщо після розмови про нього ви можете назвати конкретне місце між Франківськом і Тисменицею й одну живу справу — фестиваль, каплицю, майданчик, благодійний вечір — історія вже не розсипається на «співака з області» і «хіт із телефону».
