Цивільний полон — це категорія, якої не мало би існувати. Сама ідея такого обмеження свободи є злочином згідно з міжнародним правом.
Правова пастка для Європи
За Женевськими конвенціями, цивільних не можна брати в заручники й використовувати як обмінний фонд. Міжнародна спільнота досі не має чіткої дорожньої карти, коли держава системно викрадає некомбатантів, тримає їх у тюрмах, засуджує за фейковими статтями та використовує як інструмент окупації.
Є процедури щодо військовополонених. Є політична рамка щодо викрадених дітей. А цивільні заручники провалюються між категоріями.
Європа десятиліттями будувала систему, де закон має значення. Якщо людину затримали — має бути процедура, якщо є суд — має бути справа, якщо є вирок — він має бути результатом правового процесу. У Росії суд часто стає способом оформити насильство, а вирок — частиною окупаційної політики.
Є факти: українських цивільних викрадають, тримають без зв’язку з родинами, катують, перевозять між окупованими територіями та Росією, засуджують за «шпигунство», «тероризм», «екстремізм». Проте європейському середовищу часто незрозуміло, чому це відбувається і якою має бути відповідь.
Росія викрадає не лише тих, хто тримав зброю. Вона викрадає мерів, журналістів, священників, активістів, учителів, волонтерів, родичів військових та людей, які відмовилися співпрацювати. Бути українцем чи кримським татарином в окупації може стати підставою для підозри, яка швидко перетворюється на тортури й вирок.
Санкції та політична відповідь
У листопаді 2025 року ЄС наклав санкції на десять осіб, зокрема високопосадовців Федеральної служби виконання покарань у Ростовській області. Йшлося про установи, де ув’язнених, зокрема українців, били, позбавляли медичної допомоги та примушували до зізнань. Рада ЄС згадала про смерті внаслідок жорстокого поводження, зокрема журналістку Вікторію Рощину за даними джерела.
Це важливо, але недостатньо. ЄС досі не має повноцінного санкційного треку проти всієї системи викрадення, фабрикації справ, незаконних судів та утримання українських цивільних.
Потрібен окремий санкційний трек щодо викрадення, незаконного утримання, насильницьких зникнень і тортур. Потрібні санкції проти слідчих, прокурорів, суддів, тюремників, посадовців окупаційних адміністрацій, працівників ФСБ, керівників колоній, лікарів та пропагандистів. Питання цивільних заручників має звучати на найвищих політичних рівнях так само регулярно, як військова допомога чи енергетика.
Жодної нормалізації відносин із Росією та жодного послаблення санкцій без вимоги звільнення українських цивільних. Цивільні заручники — це не гуманітарна периферія війни, а центральний механізм російської окупаційної політики. Відповідь на неї має бути політичною вже зараз.
