На кінець 2025 року в материковому Китаї офіційно мешкало 1,40489 мільярда людей — на 3,39 мільйона менше, ніж роком раніше. Це вже четвертий рік поспіль, коли країна втрачає жителів, а не додає їх. Народжень за рік зафіксували лише 7,92 мільйона — найнижчий рівень від заснування КНР у 1949 році.
Індія обігнала Китай за чисельністю ще 2023-го, і розрив далі зростає. Проте абсолютна маса людей лишається колосальною: майже кожен шостий житель планети — громадянин КНР. Важливо розрізняти материковий Китай і окремі статистики Гонконгу, Макао та Тайваню: офіційні бюлетені Пекіна їх зазвичай не включають.
Цифри самі по собі мало що пояснюють. Важливіше, як змінилася структура: літніх уже більше, ніж дітей, сім’ї стиснулися до 2,5 особи, а майже 358 мільйонів людей живуть не там, де зареєстровані. Саме ця внутрішня архітектура визначає пенсії, ринок праці й те, чи зможе економіка зростати без молодої робочої сили.
Скільки людей живе в КНР і чому джерела розходяться
Державне статистичне управління КНР (NBS) наприкінці 2025 року назвало підсумок 1,40489 млрд осіб. Вибіркове обстеження 1% населення з контрольною датою 1 листопада 2025-го дало близьку оцінку — 1,40545 млрд. Різниця в сотні тисяч для країни такого масштабу — нормальна статистична похибка, а не «дві різні країни».
Оцінки ООН зазвичай вищі за національні: методологія інша, горизонт прогнозів довший, а межі «Китаю» іноді трактують ширше. Через це в міжнародних таблицях можна одночасно побачити і 1,405 млрд, і 1,413 млрд на той самий рік. Для порівняння країн варто триматися одного джерела, а не змішувати бюлетені NBS із середньорічними оцінками Відділу народонаселення ООН.
Практичне правило: якщо потрібна «офіційна китайська» цифра — беріть річний бюлетень NBS на кінець року; якщо потрібна порівнянність із Індією чи США — беріть World Population Prospects і не змішуйте ряди.
Статевий склад за підсумками 2025 року: 716,85 млн чоловіків і 688,04 млн жінок. Співвідношення статей у всьому населенні — близько 104 чоловіків на 100 жінок. У новонароджених воно досі вище «природного» коридору 103–107: 111,5 хлопчиків на 100 дівчаток. Це відлуння десятиліть уподобання синів, а не випадковий збіг одного року.
Міське населення сягнуло 953,80 млн (близько 67,9%), сільське — 451,09 млн. За рік міста додали 10,3 млн жителів, село втратило 13,69 млн. Урбанізація триває навіть тоді, коли країна загалом зменшується: люди не зникають — вони переїжджають.
Як країна виросла до піку — і почала худнути
У 1949 році в новоствореній КНР жило приблизно 540 млн осіб. За три десятиліття чисельність майже подвоїлася. У 1970-х на одну жінку припадало ще близько шести народжень. Кампанія «пізніше, рідше, менше» на початку того десятиліття вже обвалила народжуваність майже вдвічі — ще до того, як 1980-го формально закріпили політику однієї дитини.
Пік припав на 2021 рік: близько 1,4126 млрд. Відтоді крива пішла вниз. 2022-й став першим роком природної втрати в сучасній статистиці КНР. 2025-й дав найглибше річне падіння за останні десятиліття: мінус 3,39 млн. Народжень 7,92 млн проти 11,31 млн смертей. Коефіцієнт народжуваності — 5,63 на тисячу, смертності — 8,04, природний приріст — мінус 2,41 на тисячу.
Коротке відновлення 2024 року (9,54 млн народжень після 9,02 млн у 2023-му) не закріпилося. Демографи попереджали: це був відкладений ефект шлюбів і «року дракона» в календарній логіці частини сімей, а не розворот тренду. 2025-й це підтвердив падінням народжень на 17%.
Середня тривалість життя на кінець 2025 року, за даними національної комісії охорони здоров’я, сягнула 79,25 року. Люди живуть довше, а дітей народжується менше — саме ця ножиці, а не «раптове вимирання», формує нову демографію.
Піраміда, що перекинулася: літніх уже більше, ніж дітей
Вибірка листопада 2025 року зафіксувала рубіж, якого не було від початку регулярних підрахунків 1949-го: частка людей 65+ становила 15,87%, частка дітей 0–14 років — 15,25%. У абсолютних числах це 223,09 млн літніх проти 214,36 млн дітей. Працездатна група 15–59 років ще велика — 61,89% (869,87 млн за вибіркою), але вона стискається швидше, ніж очікували плани п’ятирічок.
За річним бюлетенем NBS на кінець 2025-го вік 60+ мали 323,38 млн осіб, або 23% населення. Група 16–59 років — 851,36 млн (60,6%). Середній розмір домогосподарства впав до 2,52 особи. «Сім’я з чотирьох поколінь під одним дахом» стала рідкістю; типова картина — дорослі діти в іншому місті й літні батьки, які тримають квартиру в провінції.
| Показник | Значення на кінець 2025 / вибірка XI.2025 | Що це змінює на практиці |
|---|---|---|
| Загальна чисельність | 1,40489 млрд (NBS, кінець року) | Друге місце у світі після Індії |
| Народження / смерті | 7,92 млн / 11,31 млн | Природна втрата 3,39 млн за рік |
| Частка 60+ | 23% (323,38 млн) | Тиск на пенсії й медицину |
| Частка 0–14 | 15,25% | Скорочення шкіл і майбутньої робочої сили |
| Міське населення | 67,9% (953,80 млн) | Попит на житло й сервіси в мегаполісах |
| Середній розмір сім’ї | 2,52 особи | Слабша «сімейна» опіка над літніми |
Джерела таблиці: Національне бюро статистики КНР (річний бюлетень за 2025 рік) та комюніке вибіркового обстеження 1% населення, опубліковане 2026 року; уточнення щодо народжень — Національна комісія охорони здоров’я КНР.
Медіанний вік за міжнародними оцінками вже перевищує 40 років — проти глобальних приблизно 31. Країна старіє швидше, ніж встигла вийти на рівень доходу Японії чи Південної Кореї в момент їхнього «срібного» переходу. Це і є формула «постаріти, не розбагатівши», якої бояться економісти.
Де саме живуть китайці: східний коридор і порожній захід
Більшість людей зібрана на сході й півдні: Велика Китайська рівнина, дельта Янцзи, дельта Чжуцзян, Сичуаньська улоговина. Тибет, Цинхай, Сіньцзян і значна частина Внутрішньої Монголії займають гігантську частку території, але дають лише кілька відсотків населення. Середня щільність материкового Китаю — близько 150 осіб на км², проте це середнє майже нічого не каже: у Шанхаї тисячі людей на кілометр, на Тибетському плато — одиниці.
За адміністративними межами (постійне населення муніципалітету) на кінець 2025 року лідирував Чунцін — близько 31,87 млн. Далі Шанхай (24,85 млн), Пекін (21,80 млн), Ченду (21,54 млн) і Гуанчжоу (близько 19,1 млн). Чунцін «виграє» завдяки величезній площі, куди входять гірські повіти; за щільністю міського ядра першим лишається Шанхай.
Гуандун багато років утримує статус найлюднішої провінції: понад 126–128 млн жителів і стійкий приплив мігрантів. Шаньдун і Хенань тримаються близько сотні мільйонів кожна. Північний схід — Ляонін, Цзілінь, Хейлунцзян — навпаки, втрачає людей десятиліттями: заводи старіють швидше, ніж з’являються нові робочі місця.
Окремий шар — «плаваюче населення». Вибірка 2025 року нарахувала 357,88 млн осіб, які живуть не за місцем хукоу. Це не біженці й не туристи, а внутрішні трудові мігранти: збирачі електроніки в Шеньчжені, будівельники в Ченду, няні в Пекіні. Без них мегаполіси зупинилися б за тиждень, але соціальні права цих людей часто «прив’язані» до рідного повіту.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли аналітик порівнював «населення Шанхая» з «населенням Чунціна» і дивувався, чому в Чунціні «більше людей, ніж у фінансовій столиці». Різниця зникла, щойно відсікли сільські повіти муніципалітету й залишили лише суцільну міську тканину. Адміністративна межа в Китаї — не те саме, що агломерація.
Від однієї дитини до трьох: чому квоти вже не керують народжуваністю
Політика однієї дитини (формально з 1980-го, скасована на межі 2015–2016) була найбільшим соціальним експериментом століття. Їй передувала м’якша кампанія 1970-х. Уряд оцінював «запобігнені» народження сотнями мільйонів; незалежні демографи сперечаються про точну цифру, але згодні в іншому: народжуваність упала б і без жорсткої квоти — через освіту жінок, урбанізацію й дорожнечу житла. Квота лише прискорила й викривила процес, зокрема через дисбаланс статей.
Універсальна норма «двоє дітей» запрацювала 2016-го, «троє дітей» — 2021-го. Штрафи за «понадліміт» зняли. Ефект виявився коротким: частина сімей реалізувала відкладене друге народження, після чого крива знову пішла вниз. Сумарний коефіцієнт народжуваності тримається близько однієї дитини на жінку — далеко від 2,1, потрібних для простого відтворення.
2025–2026 роки позначилися вже не заборонами, а стимулами: виплати на дитину, розмови про безкоштовний старший рік дитсадка, податкові пільги, пропаганда «позитивного погляду на шлюб». Паралельно з’являлися суперечливі кроки на кшталт податків на контрацептиви — і одразу ж критика, що це б’є не по народжуваності, а по репродуктивному здоров’ї.
Молодь відповідає не лозунгами, а рахунком. Оренда в містах першого рівня, репетитори, житло як умова шлюбу, нестійка зайнятість випускників — усе це важче за будь-яку квоту. Жінки, які здобули вищу освіту, не хочуть випадати з кар’єри на роки без гарантованого повернення. Поки ці витрати не знизяться, третя дитина лишається пунктом закону, а не пунктом сімейного плану.
Хто складає цей мільярд: ханьці, 55 меншин і регіональна мозаїка
За переписом 2020 року ханьці становили 91,11% населення, 55 офіційно визнаних меншин — 8,89%, або близько 125,5 млн осіб. Найчисленніші після ханьців — чжуан (близько 19,6 млн, переважно Гуансі), уйгури (11,8 млн, Сіньцзян), хуей (11,4 млн), мяо (11,1 млн) і маньчжури (10,4 млн). Далі йдуть і, туцзя, тибетці, монголи.
Частка меншин між переписами 2010 і 2020 років трохи зросла: у них вища народжуваність, а політика однієї дитини для них історично була м’якшою. Це не «заміна населення», як іноді подають у соцмережах, а звичайна різниця в рівні урбанізації й віковій структурі. У Тибетському автономному районі тибетці лишаються більшістю, у Сіньцзяні уйгури й ханьці близькі за часткою, у Нінся хуей становлять понад третину.
Мовна і культурна карта не збігається з адміністративною. Мандаринська норма домінує в школі й на телебаченні, але вдома звучать кантонська, у, мінь, хакка, а також мови тай-кадайської, тюркської, тибето-бірманської родин. Для бізнесу це означає просте: «китайський споживач» — абстракція. Споживач Гуанчжоу, Харбіна й Урумчі купує по-різному і старіє з різною швидкістю.
Поширені помилки, через які цифри «не сходяться»
Більшість суперечок про «справжнє» населення Китаю народжується не з змови, а з плутанини визначень. Нижче — помилки, які щоразу дають розрив у десятки мільйонів.
- Плутати материковий Китай із «великим Китаєм». Гонконг, Макао і Тайвань мають власні статистичні служби. Додавати їх до бюлетеня NBS — означає порівнювати яблука з грушами.
- Брати оцінку «на 1 січня» і річний підсумок як одне й те саме. Різниця кількох місяців при від’ємному прирості вже дає мінус мільйон.
- Порівнювати адміністративне населення міста з агломерацією. Чунцін на папері більший за Шанхай; за щільністю міського ядра — навпаки.
- Вважати, що скасування політики однієї дитини автоматично підніме народжуваність. Квота давно не головний обмежувач. Головні — житло, кар’єра й очікування щодо «якісного» дитинства.
- Проектувати сьогоднішній темп втрати лінійно до 2100 року. Смертність зростатиме зі старінням когорт бебі-буму, тож річна втрата в 2030-х може бути більшою, ніж у 2025-му, навіть якщо народження стабілізуються.
За моїм досвідом роботи з відкритими рядами NBS і ООН протягом кількох сезонів оновлень, найчастіша пастка — стаття, де в заголовку «1,4 мільярда», у таблиці — оцінка ООН, а в підписі — перепис 2020-го. Три різні зрізи, один висновок — і читач має повне право не вірити жодному.
Питання, які реально ставлять, коли шукають «населення Китаю»
Чи правда, що Китай уже не перший у світі?
Так. Індія вийшла на перше місце 2023 року. На середину 2020-х розрив вимірюється десятками мільйонів і далі збільшується, бо Індія ще має додатний природний приріст, а Китай — ні.
Скільки людей буде в 2035 і 2050 роках?
Середній варіант прогнозу ООН передбачає подальше зниження: до середини століття — орієнтовно 1,26 млрд. Національні сценарії китайських демографів іноді жорсткіші. Навіть якщо народжуваність трохи відіб’ється, старіння до 2035-го вже «зашите» в сьогоднішній віковій структурі: люди, яким зараз 45–55, просто перейдуть у групу 60+.
Чи враховують статистику трудових мігрантів?
Постійне населення міста включає тих, хто живе там пів року і довше, навіть без місцевого хукоу. Тому Шенчжень «на папері» значно більший за кількість власників місцевої прописки. Проблема не в підрахунку голів, а в доступі мігрантів до шкіл і медицини.
Чому народжень так мало, якщо дітей офіційно дозволено троє?
Тому що дозвіл не оплачує квартиру і не повертає роки кар’єри. У великих містах вартість виховання однієї дитини до вступу в університет вимірюється сотнями тисяч юанів. Поки ця арифметика не зміниться, третя дитина лишається рідкістю.
Що з гендерним дисбалансом зараз?
Він м’якшає в порівнянні з піком 2000-х, але не зник. У когортах, яким зараз 15–25 років, чоловіків усе ще помітно більше. Це впливає на шлюбний ринок у селі й малих містах сильніше, ніж у Шанхаї, де частина молоді відкладає шлюб незалежно від статі.
Коли цифру можна перевірити самостійно — і коли краще не сперечатися «на око»
Самостійно варто звіряти річні бюлетені NBS, комюніке вибірок років, що закінчуються на «5», і повні переписи років, що закінчуються на «0». Наступний повний перепис очікується 2030-го. Між цими точками будь-яка «точна до людини» цифра з інтернету — оцінка.
До фахівця чи принаймні до першоджерела варто йти, якщо цифра потрібна для інвестиційної записки, порівняння ринку праці чи прогнозу попиту на пенсійні продукти. Різниця між «15% віком 65+» і «23% віком 60+» здається дрібницею — доки від неї не залежить оцінка навантаження на фонд соціального страхування.
Для шкільного реферату достатньо одного узгодженого зрізу: «кінець 2025, NBS, материковий Китай, без Гонконгу, Макао й Тайваню». Для довгого прогнозу — середній і низький варіанти ООН плюс застереження, що міграційна політика КНР майже не компенсує природну втрату: країна не планує масового прийому іноземної робочої сили за зразком Канади чи Німеччини.
Що зміна чисельності означає для економіки, шкіл і решти світу
Скорочення працездатного населення вже змінює внутрішній ринок. Менше молодих покупців квартир — повільніший житловий цикл. Більше людей 60+ — зростання попиту на геріатрію, домашній догляд і «срібну» економіку. Школи в селах закривають класи; у прибережних містах дитячі садки ще тримаються за рахунок іногородніх батьків.
Для світу Китай лишається гігантським ринком і фабрикою, але вже не «нескінченним резервуаром дешевої праці». Збірка електроніки зміщується до В’єтнаму, Індії, Мексики не лише через тарифи, а й через демографію. Водночас 1,4 млрд споживачів із зростаючою часткою міського середнього класу — усе ще масштаб, з яким мало хто може зрівнятися.
Довгострокові проєкції до кінця століття розходяться від «близько мільярда» до сценаріїв глибокого стискання. Жоден із них не є вироком на найближчі п’ять років. Найближче десятиліття визначатиме не фантазія про 2100-й, а те, чи вдасться підняти продуктивність швидше, ніж тане когорта 16–59 років, і чи з’являться реальні, а не декларативні умови для другої дитини.
Чек-лист: як читати будь-яку нову цифру про населення Китаю
- Дата зрізу: кінець року, 1 липня чи «зараз» за лічильником сайту?
- Територія: лише материк чи з Гонконгом і Макао?
- Джерело: NBS, вибірка 1%, перепис, ООН, комерційний агрегатор?
- Віковий поріг: 60+ чи 65+? Різниця — майже 100 млн осіб.
- Місто: адміністративне населення чи суцільна забудова?
- Народження: календарний рік чи «рік тварини» з короткочасним сплеском?
- Порівняння з Індією: чи взяті обидві цифри з однієї методології?
Якщо сім пунктів збігаються — цифрі можна довіряти в межах її жанру. Якщо ні, розбіжність майже напевне сидить у визначеннях, а не в «прихованих мільйонах». Населення Китаю більше не зростає, але воно досі настільки велике, що навіть мінус три мільйони за рік звучить тихіше, ніж є насправді: за цей час з карти умовно зникає ціле місто розміром із Лісабон — і так уже четвертий рік поспіль.
